Від Токіо до Кіото

Під час своєї довгоочікуваної подорожі до Японії я поїхав до Кіото. Перед поїздкою трохи переживав, тому що японські поїзди здавалися мені настільки точними і організованими, що я був упевнений: варто мені один раз помилитися, і вся система впаде саме через мене. На практиці все виявилося набагато спокійніше, особливо коли я розібрався з квитком і зрозумів, де знаходиться мій поїзд, хоча звичка приходити на вокзал заздалегідь все одно врятувала мене від кількох нервових хвилин.

Швидкісні поїзди Японії

Сам поїзд став окремою частиною подорожі. Після досить галасливого і насиченого Токіо було приємно просто сісти, поставити поруч сумку і якийсь час дивитися у вікно. Японія За вікном поступово змінювалася, міська забудова змінювалася більш спокійними пейзажами, а я нарешті відчув, що подорож дійсно почалася, тому що до цього все відбувалося занадто швидко.

Кіото зустрів мене зовсім іншим настроєм. Тут я вперше за поїздку відчув, що можна трохи зменшити темп і просто йти по вулиці, не намагаючись кожні десять хвилин куди-небудь встигнути. Вузькі вулички, традиційні будинки, храми, невеликі магазини і зовсім інша архітектура створювали відчуття, ніби я потрапив до Японії, яку до цього бачив тільки на фотографіях.

У Кіото я спеціально залишив час на прогулянки без жорсткого плану. Звичайно, список місць у мене був, куди ж без нього, але я вже зрозумів, що спроба відвідати все підряд за один день закінчиться тим, що ввечері я буду дивитися фотографії і питати себе, де саме все це встиг побачити. Тому частину дня я просто гуляв вулицями, заглядав в невеликі магазини і кафе і дозволяв собі іноді звертати з маршруту.

Замок Нідзе

Одним з найприємніших моментів стала прогулянка по історичних районах міста, де особливо добре відчувається контраст з Токіо: менше висоток, менше візуального шуму, більше невеликих деталей, на які хочеться звернути увагу. Вразив Замок Нідзьо, це колишня укріплена резиденція сьогунів роду Токугава. Це не тільки національний скарб Японії, але і Об'єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.  

Я продовжив прогулянку по історичному Кіото і кілька разів ловив себе на думці, що замість того щоб фотографувати чергову пам'ятку, просто стою і дивлюся по сторонах, тому що сама вулиця вже виглядала як готова фотографія.

У якийсь момент я вирішив трохи перекусити, впевнено вибрав місце, сів, подивився меню і зрозумів, що моя впевненість Закінчилася приблизно на слові «меню». 

У підсумку я кілька хвилин намагався розібратися, що саме збираюся замовити, а потім просто вибрав блюдо навмання і вирішив вважати це частиною культурного досвіду, тому що в подорожі іноді простіше визнати поразку перед невідомим японським блюдом, ніж намагатися зображати з себе експерта. Напевно, я не був сильно голодний, смак не сподобався. Краще б я замовив суші.