З Барселони до Валенсії

Після кількох днів у Барселоні я вирушила до Валенсії. Цей переїзд мені особливо сподобався, тому що після міської суєти Барселони Валенсія сприймається трохи спокійніше, хоча назвати її сонною точно не можна. Мені взагалі здалося, що міста Іспанії дуже різні за настроєм, і саме тому маршрут з декількома зупинками виявився набагато цікавіше, ніж просто тиждень в одному місці.

Ворота у Валенсії

У Валенсії я насамперед вирушила в квартал Барріо-дель-Кармен, щоб подивитися на Ворота у Валенсії будували в XIV-XV століттях. На їх тлі я відчула себе такою маленькою, але мені було все одно, я милувалася пам'яткою наживо, а не на картинці у якогось блогера. Забавно, виходить, що тепер блогер – це я. 

Далі я йшла без конкретної мети, і мені по дорозі постійно зустрічалися красиві, на мій погляд, вулиці, старі будівлі, невеликі кафе і ті самі апельсинові дерева, які чомусь змушують тебе кожні п'ять хвилин зупинятися і фотографувати вулицю.

Окремо мені сподобалося Місто мистецтв і наук. Після старої архітектури центру Валенсії це місце виглядає так, ніби хтось вирішив перенести шматочок майбутнього прямо посеред міста. Я довго ходила навколо цих білих будівель, фотографувала відображення у воді і намагалася зробити той самий ідеальний кадр, який потім можна було б показати друзям.

Місто мистецтв і наук

Зрозуміло, ідеального кадру не вийшло з першого разу. Спочатку в об'єктив потрапив випадковий перехожий, потім я сама якимось чином примудрилася натиснути не ту кнопку, а потім взагалі виявила, що стою не з того боку, звідки хотіла фотографувати. В результаті фотографій вийшло багато, але справжня перемога була в тому, що серед них знайшлася одна, де все нарешті виглядало так, ніби я спеціально саме так і задумала.

Валенсія-місто, де хочеться сповільнитися

Якщо Барселона у мене асоціювалася з постійним рухом, то Валенсія здалася містом, де хочеться трохи зменшити темп. Тут я дозволяла собі довше сидіти в кафе, не намагалася щогодини відзначати нову пам'ятку на карті і спокійно могла витратити половину дня просто на прогулянку.

І, звичайно, не можна говорити про Валенсію і не згадати паелью. Я заздалегідь вирішила, що обов'язково спробую її саме тут, тому що хотілося порівняти справжню валенсійську паелью з тим, що зазвичай пропонують в туристичних місцях. У підсумку я вибрала ресторан, довго вивчала меню, впевнено замовила блюдо, а потім сиділа і думала, чому порція розрахована приблизно на невелику іспанську футбольну команду.

Але саме такі моменти я люблю в подорожах найбільше. Ти можеш заздалегідь скласти докладний маршрут, зберегти десятки місць на карті і розписати кожен день по годинах, але потім саме випадкова вечеря, заблукала вулиця або несподівана зупинка виявляються тим, що згадуєш через місяці.