День 2. Дорога до Спліту: море, зупинки і трохи Хаосу

Вранці я виїхав з Дубровника в бік Спліта. Ось тут почалася справжня дорожня подорож. Дорога вздовж узбережжя постійно змушувала мене зупинятися: то попереду відкривався гарний вид на море, то з'являлася невелика бухта, то хотілося просто вийти з машини і кілька хвилин постояти на повітрі.

Дубровник

Я досить швидко зрозумів одну просту річ: якщо їхати по Хорватії з метою якомога швидше дістатися до наступного міста, можна пропустити половину задоволення. Тому я перестав поспішати і почав робити незаплановані зупинки.

Адріатика

У якийсь момент я побачив невеликий майданчик з видом на Адріатику і вирішив припаркуватися. Тільки після того, як вийшов з машини, зрозумів, що навколо практично нікого немає. Я стояв, дивився на море і думав, що саме заради таких моментів і варто було брати машину.

По дорозі я зробив кілька зупинок у невеликих прибережних місцях, випив кави та пообідав. Причому з обідом вийшло досить забавно: я вибрав заклад практично навмання, замовив блюдо, назва якого не зовсім зрозумів, а потім отримав величезну тарілку і деякий час намагався зрозуміти, як все це взагалі з'їсти. У подорожах я люблю такі моменти, тому що саме вони потім чомусь згадуються найкраще.

До вечора я дістався до Спліта. Після спокійних невеликих зупинок по дорозі місто здалося мені набагато більш галасливим і жвавим.

Палац Діоклетіана

Головною точкою прогулянки став Палац Діоклетіана. Правда, назвати його просто палацом досить складно, тому що історичний комплекс фактично вбудований в сучасне міське життя. Люди живуть, працюють, ходять в кафе, а ти йдеш по вулицях і розумієш, що навколо тебе знаходяться споруди, яким багато століть.

Набережна Ріва

Увечері я довго гуляв по набережній Ріва. Після дороги це виявилося саме те, що потрібно: море поруч, кафе навколо, пальми, вечірнє світло і відчуття, що сьогоднішній день нарешті можна не планувати.