Катакомби Парижа
Катакомби Парижа - зловісна пам'ятка Парижа. Починаючи з 18 століття тут залишаються останки останки покійних. До нашого часу набралося 6 мільйонів останків і прорито за деякими даними 300 км тунелів, а площа займана ними більше 11 000 м2.
Ці тунелі коли були шахтами для видобутку каменю. До 10 століття практично всі розробки каменю разполагалісь з лівого боку річки Сена, але з часом перебралися на правий. Найперші шахти раніше проходили в тому місці, де щас розташовується Люксембурзький сад, ці володіння віддав Людовик XI під видобуток вапняку. Згодом шахти йшли далі від міста Париж, в цих районах щас розташовується лікарня Валь-де-Грас, вулиця Гобелен, Сен-Жермен-де-Пре, Сен-Жак, Вожірар. У 1259 році монахам прийшла ідея продовжувати далі рити катакомби, а на ділянці старих шахт облаштувати льоху з вином.
Згодом місто розширилося і міські будівлі виявилися над шахтами, які в будь-який момент могли обрушитися. Тоді король Людовик XVI в 1777 році наказав створити спеціальну службу, яка стежила за станом катакомб Парижа і зміцнювала найбільш небезпечні місця. За свою більш ніж 200 річну історію Генеральна інспекція каменоломень побудувала безліч зміцнювальних конструкцій, які повністю запобігали розрущення катакомб. Для цього вони використовували найбільш простий спосіб - заливали порожнечі бетоном.
ж особливість паризьких катакомб - скелети. А все через те що серед християн було прийнято ховати небіжчиком поруч з церквами. А каталічна церква в Середньовіччі була тільки рада цьому, адже їм платили великі денги за ці поховання на своїх кладовищах. На одному такому кладовищі "Невинних" площею 7 000 м2 ховали з 10 століття всіх парафіян з 19 церков, невпізнаних мерців. У 1418 році ситуацію ускладнила чума, додавши разом не менше 50 000 трупів, в 1572 тисячі небіжчиків з Варфоломіївської ночі. І в 18 столітті на могильнику було вже було понад 2 мільйони трупів. Всй би нічого, якби товщина поховань не йшла в 10 метрів в глибину подекуди. Дійшло до того що в одній могилі могло було до півтори тисячі останків різних років. Могильник став місцем зосередження багатьох хвороб, а подейкували що сморід виходила від нього змушувала киснути молоко і навіть вино. Священики не хотіли втрачати прибили і всіляко чинили опір закриттю кладовища.
У 1763 році паризький парламент заборонив ховати на кладовищі, але священики особливо не послухалися цього. Випадок в 1780 році став останньою краплею, після якого там, та й взагалі на територіях міста більше нікого не ховали. Кладовище від розташованих поруч будинків відділяла стіна і в один прекрасний момент вона не витримала навантаження і звалилася - підвали будинків на вулиці Рю де ля Лянжрі наповнилися трупами і нечистотами з кладовища. Понад рік ночами вивозили останки з кладовища дезінфікували і укладали в забутих шахтах Томб-Ісуар на глибині 18 метрів. Незабаром туди звезли останки з ще 17 кладовищ.
У наш час вхід в катакомби розташовується біля станції метрополітену Данфер-Рошро. Для гостей обладнали 2 км катакомб і увійти туди разом можуть не більше 200 чоловік. З 1980 року катакомби Парижа патрулюють особливі патрулі поліції, що штрафують всіх хто знаходиться за межами туристичних зон.
Поліцейські ходять тут не дарма. У 1804 році в цих лабіринтах виявили останки людини, по ключам і одежі ідентифікували в ньому сторожа церкви, зниклого 11 років тому. Можливо він хотів знайти льоху з вином. У період Другої світової війни катакомбах Парижа ховалося французьке підпілля, а всього в півкілометрі від них в тих же самих катакомбах розташувався секретний штаб німецької армії.
